З’явившись в дев’ятнадцятому столітті, машини з паровими двигунами отримали досить широке поширення. Перша така машина була винайдена ще в 1769-му році французьким винахідником Кюньо і називалася «Мала візок Кюньо». Вона могла на дорозі розвинути швидкість до чотирьох з половиною кілометри в годину, проте води і пари в ній вистачало всього на дванадцять хвилин руху.
В 1802-му році англійський винахідник Уатт представив свій варіант автомобіля, який розвивав швидкість на прямій дорозі до п’ятнадцяти кілометрів на годину. 1790-му році американець Натан Рід представив свою модель парового автомобіля. Інший американець Олівер Еванс створив ще чотирнадцять років автомобіль-амфібію.
У дев’ятнадцятому столітті, отримавши широке поширення, машини з паровим двигуном використовувалися для перевезення людей. Керуючий нею людина називався водієм, той же, хто розпалював паровий казан, називали шофером. Слід зазначити, що автомобілі безліч разів удосконалилися, але залишалися для експлуатації дуже незручними. Найвідомішими автомобілями другої половини дев’ятнадцятого століття були «Реверанс» і «Мансель». Їх швидкість не перевищувала тридцяти п’яти кілометрів. Ці машини називають провісниками перших справжніх автомобілів.
Вже після появи двигунів внутрішнього згоряння, ентузіасти та шанувальники автомобілів з паровими двигунами продовжили їх використання, провівши ряд удосконалень. Вдалося зменшити час запуску двигуна до шістдесяти секунд. Відомо, що до сорокових років двадцятого століття Європа і США продовжувала випускати автобуси і вантажівки з паровими двигунами, які відрізнялися малошумність і плавністю ходу.
